характеристика і цитати з описом брюховецького

Риси характеру Івана Брюховецького - це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Уперше ім’я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір’я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, засвоюючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ — свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною. Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав, нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, в яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні. Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних ворогів знищити фізично.
 
 
Цитатна характеристика Івана Браховецького
«Не знатиме під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні» (Добре він порівняв Україну!) «Брюховецького величали другим Хмельницьким, що іще раз стає за Вкраїну супротив її ворогів і дарує мирові волю».
«А як придивишся, то на виду в його наче ще й приязне: так би здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні — так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й чигають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте». А як у його чого поспитаються, а він одвітує, то й плечі, наче той жид, підійме, і набік одступить, що ти б сказав — він усякому дає дорогу, а сам знітиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату»
«Отакий-то був той Брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки!»
«…каже тоненьким, ницим голоском».