Предмет: Українська література, автор: Gynet

Чому слід вивчати давню українську літературу?

Ответы

Автор ответа: jhcgc
4

Вивчення д. укр. літ. почал. у 19 ст. і відразу постало питання нац. Приналежності літератури. Спадщиною укр.. народу є все те, що було створене на території суч. України її автохтонним населенням від найдавніших часів до сучасного періоду. Ця спадщина вплинула на формування подільшої літератури укр., рос. І білор. Народів.

До наших днів дійшло два види пам'яток давньоруської літератури: перекладні та оригінальні. Із прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зростає попит на християнську церковну літературу, богослужебні книги, що й обумовило виникнення перекладної літератури (біблійні книги, апокрифи, «житія», патерики й ін.). Перекладна література приходила на Русь головним чином із Візантії. Процес перенесення, «вживления» чужоземних пам'яток сприяв не тільки культурному збагаченню наших предків, засвоєнню ними філософського, культурного, морально-етичного досвіду інших народів, а й стимулював розвиток оригінальної творчості.


Оригінальна давньоруська література представлена у жанрах літописання («Повість минулих літ», «Київський літопис»), «повчань» («Поученіє» Володимира Мономаха), ораторсько-моралізаторської прози («Слово про закон і благодать» Іларіона), агіографічних творів, або життєписів святих («Сказання про Бориса і Гліба», «Києво-Печерський патерик») та ін. Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є анонімне «Слово о полку Ігоревім».

Нова хрис­тиянська література, що прийшла на Русь із прийняттям християнства, справила вагомий вплив на процес творення оригінальної руської літератури. Переклади, які робили давньоруські книжники із різних мов світу, набу­вали ознак яскравого авторського втручання, наповнювали їх національним елементом і місцевою специфікою Руського краю.

Першими на Русі почали перекладати окремі частини Біблії. Так постали апракосні (неповні) Євангелія та Апостоли, які читалися під час богослужіння. Із книг Старого Заповіту особливого поширення набув "Псалтир". Користувалися давньоруські мислителі "Служебником" і "Требником", які давали науку для священників про відправу божественних служб і треб.

Релігійну літературу часів Київської Русі прийнято поділяти на канонічну (правовірну) та апокрифи.

До канонічноїналежать житія — житійні, агіографіч­ні твори, присвячені подвижницькому життю святих. Вони перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів. "Житія" почасти дуже широко­го обсягу, змістом надзвичайно різноманітні та подають велику галерею типів "християнських героїв".

Поступово виникли календарніжитія, тобто розміщені за порядком днів пам’яті святих (Четьї-Мінеї, Синаксар чи Прологи). Існували йнекалендарніжитія – патерики, де житія розташовані в алфавітному чи географічному (Синайський патерик) порядку. Найбільшим здобутком цього жанру, витворений давньорус. книжниками, був Києво-Печерський патерик (поч. 13 ст), геогр..

На основі християнської літератури постала й активно
розвивалася проповідницька література. Головна природа проповіді (слова, повчання) — ораторська, риторична. Вони репрезентували систему християнських моральних
принципів і християнської філософії.

На Русі пере­кладалися проповіді Іоанна Златоустого, Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Тедора Студита, Кирила Александрійського та ін.

Апокрифи (від гр. апокрифос — таємний, прихований. Апокрифічні перекази прийшли на Русь із Візантії, Болгарії, Палестини. Отже, апо­крифи — це твори на біблійну тематику, що доповнювали або уточнювали Святе Письмо, але з певних причин не були канонізовані церквою. Виникали, як правило, у народ­ному середовищі, а наявний тут художній вимисел сприяв їх значному поширенню. Руські апокрифи перекладали з болгарських оригіналів, що, в свою чергу, спиралися на візантійську апокрифічну традицію, набуваючи у давньо­руських перекладах місцевого характеру.

Тематично апокрифи поділяються на три основні групи: старозаповітні (народні розповіді про створення світу, перших людей), новозаповітні (апокрифічні євангелія Якова, Томи і Никодима), есхатологічні (від гр. есхатос — крайній, останній), які містили цікаві розповіді про кінець світу і Страшний Суд, про потойбічну долю праведників і грішників.

Найвідомішим новозаповітним апокрифом є "Ходіння апостола Андрія", що його Нестор увів до "Повісті врем'яних літ". "Ходіння Богородиці по муках" — це есхатологічний апокриф. Вагомий внесок у вивчення апокрифів зробив Іван Франко, підготувавши 5-томне видання "Апокрифи і легенди з українських рукописів"

До світської перекладної літератури належать наукові праці, історичні твори, повісті, вірші. Найпопулярнішимим були "Шестодневи", "Фізіолог" та твори енциклопедичного характеру — "Ізборники", "Бджола".



Автор ответа: Paul9Dassler
10
Для того щоб знати що коїлося в давнину і не повторювати помилок в сучасності. І щоб знати натхнення того світу.

Интересные вопросы
Предмет: Физика, автор: Аноним
Предмет: Математика, автор: k3077837
Предмет: Русский язык, автор: hilmarorn08
Написать 3 варианта как начать сочинение. По данному ниже тексту.


(1)На маленькой пристани уже набился народ.

– (2)Матвей Капитоныч, поторопись! – закричал кто-то из ожидающих. (3)Гребец ничего не ответил. (4)Подводя лодку к мосткам, он чуть-чуть повернул голову, и тут я увидел его лицо. (5)Это был мальчик лет одиннадцати-двенадцати, а может быть, и моложе. (6)Лицо у него было худенькое, серьёзное, строгое, тёмное от загара, только бровки были смешные, детские, совершенно выцветшие, белые, да из-под широкого козырька огромной боцманской фуражки падали на запотевший лоб такие же соломенные, давно не стриженные волосы.

– (7)Матвей Капитоныч, здравствуй!

– (8)Отойдите, не мешайте! – вместо ответа закричал он каким-то хриплым простуженным баском, и в эту минуту лодка ударилась о стенку причала. (9)Началась выгрузка пассажиров и посадка новых. (10)Маленький перевозчик выглядел очень усталым, с лица его катил пот, но он очень спокойно, без всякого раздражения, сурово и повелительно распоряжался посадкой.

– (11)Эй! – покрикивал он. – (12)Садись с левого борта. (13) А ты, с котелком, – туда… (14)Тихо… (15)Без паники.

(16)Не успел наш ялик отойти и на сотню метров от берега, случилось то, чего, казалось бы, уж никак нельзя было ожидать в этот солнечный, безмятежно спокойный летний день.(17)Послышался звук, похожий на отдалённый гром. (18)Лёгким гулом он прошёл по реке. (19)И тотчас же в каждом из нас что-то ёкнуло и привычно насторожилось. (20)В эту минуту второй, более сильный удар размашистым отзвуком прокатился по реке.

– (21)Мотенька, что это?

– (22)Ну что! – сказал он, не поворачивая головы. – (23)Ничего особенного. (24)Зенитки.

(25)Тут будто кувалдой ударило меня по барабанным перепонкам, я невольно зажмурился, услышал, как закричали женщины, и изо всех сил вцепился в холодный влажный борт лодки, чтобы не полететь в воду. (26)Ничего не скажу – было страшно. (27)Особенно, когда в воду спереди и сзади, справа и слева от шлюпки начали падать осколки. (28)Передо мной сидел мальчик. (29)Ни на один миг он не оставил вёсел. (30)Так же уверенно и легко вёл он своё маленькое судно, и на лице его я не мог прочесть ни страха, ни волнения. «(31)Неужели он не боится? – подумал я. – (32)Неужто не хочется ему бросить вёсла, зажмуриться, спрятаться под скамейку?.. (33)А впрочем, он ещё маленький, – подумалось мне. – (34)Не понимает, что такое смерть».

(35)Дела, которые привели меня на Каменный остров, отняли у меня часа полтора-два. (36)В ожидании машины я беседовал с командиром батареи и между прочим рассказал о том, как наш ялик попал в осколочный дождь. (37)Командир батареи почему-то вдруг очень смутился и даже покраснел.

– (38)Да, да… – сказал он, вытирая платком лицо. – (39)К сожалению, наши снаряды летают не только вверх, но и вниз. (40)Но что же поделаешь! (41)Ведь бывают жертвы, свои люди гибнут. (42)Вот как раз недели три тому назад тут перевозчика осколком убило.

– (43)Как перевозчика? – сказал я. – (44)Где? (45)Какого?

– (46)Да вот тут как раз, на Неве, где вы переезжали (47)Хороший человек был. (48)Сорок два года работал на перевозе.

– (49)А сейчас там какой-то мальчик, – сказал я.

– (50)Матвей Капитоныч! (51)Это сынишка перевозчика, который погиб.

(52)Я отчётливо представил во всех подробностях, как это случилось. (53)И вот не прошло и месяца, а этот мальчик сидит на этой лодке и работает теми же вёслами, которые выпали тогда из рук его отца. «(54)Как же он может? – подумал я. – (55)Как может этот маленький человек держать в руках эти страшные вёсла? (56)Как может он спокойно сидеть на скамейке, на которой ещё, небось, не высохла кровь его отца? (57)Ведь, казалось бы, он на всю жизнь должен был проникнуться смертельным ужасом и к этой заклятой работе, и к этой лодке, и к вёслам, и к чёрной невской воде. (58)Даже отдалённый орудийный выстрел должен был пугать его и холодить жестокой тоской его маленькое сердце. (59)А ведь он улыбался. (60)Вы подумайте только – он улыбался давеча, когда земля и небо дрожали от залпов зенитных орудий».