яким було правове становище греко-католицької церкви в українських землях на межі 19 і 20 століть?

УГКЦ вважає, що вона є правонаступницею Київської митрополії[8] та церквою Володимирового хрещення[9][10][11][12]. ПЦУ ж вважає, що вона є правонаступницею Київської митрополії. Однак УГКЦ є єдиною з українських церков, що має безперервну ієрархічну спадкоємність з часу заснування у X ст. Київської митрополії[13]. 1596 року Київський митрополит Михайло Рагоза, п'ять єпископів і три архімандрити у церкві святого Миколи підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу єпископа Рима, вийшовши тим самим з-під юрисдикції православного Константинопольського патріарха. У 33-х артикулах унії єпархія визначила умови, на яких згідна прийняти єдність з Римським престолом. Більша частина цих артикулів була покликана зберегти богословську, літургійну та канонічну ідентичність Унійної Руської Церкви: залишити в Символі віри «від Отця ісходить», не вносити змін у порядок здійснення тайни хрещення, збереження одруженого священства, залишити три види Літургії (св. Івана Золотоустого, св. Василія Великого, св. Григорія Двоєслова)[14]. Частина артикулів з різних внутрішніх і зовнішніх причин була порушена вже у XVII—XVIII ст. Цей процес в історії УГКЦ отримав назву латинізація[15]. У XX ст. за митрополита Андрея Шептицького розпочалися поступові спроби відновити втрачену ідентичність. У 2011 УГКЦ представила свій катехизм «Христос — наша Пасха»[16], в якому віровчення Церкви подано на основі анафори Літургії св. Василія Великого.

У XIX—XX ст. єпископи та священники УГКЦ стали безпосередніми учасниками культурного, політичного, економічного відродження українського народу. Зокрема автором музики гімну України є священник Михайло Вербицький. У суспільному й громадському житті УГКЦ обстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізовує велику кількість благодійних і громадських проектів в Україні та поза її межами.