Результати об'эднання Німеччини та Італії
(Даю 50 балов, срочно!)

Ответ:

Формальне об'єднання Німеччини в політично та адміністративно єдину національну державу офіційно відбулося 18 січня 1871 р. в Дзеркальній залі Версальського палацу у Франції. Князі німецьких держав зібралися, аби проголосити Вільгельма Прусського імператором Німецької імперії після капітуляції Франції у франко-пруській війні. Неофіційно, перехід більшості німецькомовних народів до федеративної держави тривав протягом майже століття. Об'єднання виявило низку разючих релігійних, мовних, соціальних та культурних відмінностей серед жителів нової нації, тому акт 1871 р. можна представити як лише один епізод в послідовності більшого процесу об'єднання.

Объяснение:

Ответ:

ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

1. Успіхи економічного розвитку Німеччини в середині XIX ст. Піднесення об’єднавчого руху

Політична стабільність в умовах політичної реакції після поразки революції 1848-1849 рр.; ріст ділової активності; ліквідація феодальних порядків у сільському господарстві; розширення Митного союзу; індустріалізація економіки стали передумовами об’єднання Німеччини.

Упродовж 50—60-х рр. XIX ст. розвиток економіки Німеччини характеризувався: завершенням промислового перевороту; швидкими темпами розвитку промисловості в Пруссії, Баварії та Тюрінгії; активним будівництвом залізниць; розширенням внутрішнього ринку; утворенням акціонерних товариств; розвитком кредитування банківськими установами; урбанізацією, зростанням кількості міст; поглибленням капіталізації сільського господарства. Стримуючим чинником подальшого економічного розвитку полишалась політична роздробленість німецьких земель.

ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

3. Суспільно-політичні течії та шляхи національного об’єднання Італії

Після поразки революції 1848—1849 рр. Італія залишилась політично роздробленою. Єдиною італійською незалежною державою було сардинське королівство, або П’ємонт. Тут правила Савойська династія, очолювана з 1849 р. королем Віктором Емануїлом ІІ.

Наприкінці 1850-х рр. Сардинське королівство стало головним центром зосередження ліберально-поміркованих і радикально-демократичних сил, які прагнули об’єднання Італії, але різними шляхами.

Невдалі повстання у Мілані (1853 р.) та у Сапрі (1857 р.) викликали масові репресії, що значно послабило вплив радикальних демократів і авторитет Дж. Мадзіні у національно-визвольному русі. Частина демократів на чолі з Дж. Гарібальді уклала союз із поміркованими лібералами.

Отже, наприкінці 1850-х рр. у національно-визвольному русі Італії провідну роль починають відігравати помірковані ліберали, очолювані графом К. Кавуром, який перетворив П’ємонт на центр національних сил, що прагнули об’єднання країни.

4. Війни за незалежність. Виникнення національної держави в Італії

Використавши участь П’ємонту на боці Франції у Кримській війні проти Росії (1853-1856 рр.), граф К. Кавур знайшов союзника для майбутньої війни за визволення та об’єднання Італії в особі імператора Наполеона III. За умовами таємної Пломб’єрської угоди (січень 1859 р.) він погодився на участь у війні з Австрійською імперією та приєднання Ломбардії і Венеціанської області до складу Сардинського королівства в обмін на передачу Франції Ніцци і Савойї й гарантування недоторканності світських володінь Папи Римського.

ОСНОВНІ ДАТИ

Італія

1859—1870 рр. — об’єднання Італії.

1860 р. — похід Дж. Гарібальді й «експедиція тисячі».

1870 р. — утворення Об’єднаного Італійського королівства.

Німеччина

1862 р. — прихід до влади О. фон Бісмарка і початок об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю».

1866 р. — утворення Північнонімецького союзу.

1871 р. — утворення Німецької імперії.