Предмет: Українська література, автор: olesyazhukova59

Розкажіть про історію написання «Енеїди» І.Котляревського.

Ответы

Автор ответа: rizijdana2006
1

Ответ:

Історія написання й видання бурлескно-травестійної за

жанром поеми І. Котляревського "Енеїда" досить складна та

цікава. Водночас вона засвідчує глибоку повагу духовних

пасторів нації до рідної мови, культури, традицій, історії.

Більше двох десятків років працював І. Котляревський над

поемою, але повністю видрукуваної за життя так і не побачив. Це

зумовлювалося багатьма обставинами тієї епохи, у яку жив

письменник.

Літературну діяльність І.П. Котляревський розпочав у надто

складний для України час. Це була епоха, коли, за словами О.І.

Білецького, історичні обставини поставили під знак питання

майбутнє української мови та й усієї української культури.

Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв

українців усіх вольностей. У 70-х роках ХVIII століття було

зруйновано Запорізьку Січ, ліквідовано українське військо,

юридично закріплено кріпосне право на Лівобережній Україні, що

призвело до різкого класового розшарування серед українців.

Цариця Катерина II за відповідні "послуги" щедро наділяла

українських чиновників дворянськими званнями та землями

разом із селянами, які ставали кріпаками в доморощених

поміщиків. У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й

чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української

інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї

національності, культури, мови. Українська освіта, книга, мова,

культура денаціоналізувалися, трактувались як щось відстале,

"мужицьке". Українській літературі загрожувала втрата

оригінального обличчя, власного шляху розвитку. Але на кожному

крутому історичному зламі в Україні знаходилися люди, які

ставали на захист духовних цінностей народу. Так з'явився в нас

письменник із народу Григорій Сковорода. Як естафету його

громадянські мотиви, щиру й глибоку любов до простого люду,

ідеї гуманізму та демократизму продовжив І.П. Котляревський.

А в геніальних творах Т.Г. Шевченка український народ

заговорив українською мовою на повен голос. Після появи

"Кобзаря" взагалі марними стали потуги великодержавників

відмовити українцям у праві на існування нації, мови, історії,

держави.

Кожна історична епоха чи доба характеризується

особливостями свого мистецтва, його певними рисами,

новаторським характером тощо. Але, як правило, це мистецтво

завжди базується на попередніх досягненнях, які нові покоління

митців критично осмислюють, аналізують, наповнюють новим

змістом та оригінальними формами. Так і творчість І.П.

Котляревського зросла на досягненнях світової та української

літератури ХVIII століття, які він добре знав.

Літературна доля "Енеїди" була досить складною. Працювати

над нею І.П. Котляревський почав у пору вчителювання в

поміщицьких родинах. Життя в селах, близьке спілкування з селянами дали йому змогу глибоко вивчити народні звичаї, побут,

обряди, пісні, говірки. Цей духовний арсенал буде сповна

використаний не тільки в "Енеїді", але й у драматичних творах.

Основою для "Енеїди" І. Котляревського стала однойменна

поема Публія Вергілія Марона (70-19 рр. до нашої ери). Імовірно,

що цей твір І. Котляревський прочитав, ще навчаючись у Полтавській семінарії. Учні цього закладу вивчали твори Горація,

Вергілія, Овідія, Ломоносова, Тредіаковськоґо, Сумарокова, а

також самі писали поетичні твори. Писав їх і І. Котляревський.

Напевне, це дало підставу П. Кулішеві стверджувати, що «Енеїду»

І. Котляревський почав писати ще в семінарії. Однак цю думку

спростовує лист І.П. Котляревського до російського письменника

М.І. Гнєдича від 27 грудня 1821 року. У ньому автор невмирущого

твору просив М. Гнєдича знайти в Петербурзі видавця для

"Енеїди" і запевняв, що "...Вы чрез сие сделаетесь моим

благотворителем, и я Вашим пособием вкусил бы плоды

двадцатишестилетнего моего терпения и посильных трудов... Я

над малороссийской "Энеидой” 26 лет баюшки баю, а, надеюсь,

что воскреснет...". Отже, початком праці І. Котляревського над

"Енеїдою" є 1794 рік.

Объяснение:


sofiaalesenko452: спасибо ☺️
Интересные вопросы
Предмет: Русский язык, автор: Nyan2904
ПОЖАЛУЙСТА СРОЧНО НА ЗАВТРА!

Напишите сочинение-рассуждение, приняв в качестве тезиса слова писателя Ф.М. Достоевского: Язык есть, бесспорно, форма, тело, оболочка мысли.

Использовать этот текст:

(1)Есть ли цена жестокости, коли она не от войны? (2)Время безмерной тяжести, не меняет ли оно цену на радость, обиду, ненависть?
(3)Большое горе, неутешные слёзы, безмерное ликование — не разменивают ли они в мелочь все другие чувства, которыми награждён от рождения каждый человек?
(4)А если да?..
(5)Как ужасно, как страшно это!
(6)Горевать только при виде смерти, считать жестокостью лишь убийство, мерой счастья избирать одну собственную сохранность, во всех остальных случаях лишь равнодушно пожимая плечами: мол, бывает, дескать, случается, но главное — не это...
(7)Главное — всё, вот что.
(8)Согласен: есть на белом свете великое зло, но нет обыкновенного зла, не может, не должно его быть.
(9)Есть великое горе, но нет горя простенького, обычного, есть горе. (10)Есть необыкновенная радость, и кто станет спорить, что она дороже обыкновенного счастья, что она ценнее маленькой радости.
(11)Копеечных, мелочных чувств не надо.
(12)Щелястый забор отделял наш двор от детской поликлиники. (13)Так вот этот — и не щелястый даже, а полупустой какой-то, условный забор — отсекал наш двор от детской поликлиники и упирался в конюшню.
(14)В ней ночевала смиренная кобыла Машка.
(15)Ах, как хотел я прокатиться на ней, как жалел её и как мечтал дружить с ней!
(16)Вечерами, когда кончался её рабочий день, я прижимался ухом к стене конюшни и слушал, как в темноте хрупает сено Машка, переминается с ноги на ногу и тяжко вздыхает. (17) А лупили Машку почём зря.
(18)Я не слыхивал её голоса, она ни разу не заржала, сколько я помню, только вздыхала, и тогда я звал её через стенку:
— Машка! (19)Машка!
(20)Лошадь умолкала, переставала жевать сено, прислушивалась, видать, потом снова принималась за еду, вздыхая ещё пуще и чаще. (21)Видно, душой принимала моё сочувствие и не скрывала от меня своё настроение и свои мысли.
— (22)Эх, Машка! — вздыхал я.
(23)И откуда же достался Машке такой жестокий конюх? (24)Была бы Машка моей! (25)Никогда бы её не ударил! (26)И ведь видит, знает, что лошади больно, а лупит, этот Мирон! (27)Ему что дерево, что животина — всё одно.
(28)Но однажды случилась беда. (29)Его убила тихая кобыла Машка.
(30)Он лупил её, как всегда, и ничего не ждал, никакой опасности от своей старой лошади, но много лет битая Машка вдруг зароптала, заходила на поводу перед своим хозяином, блеснула расширенным зрачком, поднялась на задние ноги — неуверенно, неумело поднялась, видать, с детства своего так не вставала, играя, а тут поднялась, заржала диким, тоскливым голосом и вдруг ударила передними копытами своего хозяина.
(31)0н крикнул — негромко, хрипло, — упал.
(32)Мирон кряхтел, точно ему дали под дых, то открывал, то закрывал рот. (ЗЗ)Приехала «скорая».
(34)Его увезли.
(35)Вот и всё.
(36)Машка убила конюха, он умер в больнице через несколько дней от сильного внутреннего кровоизлияния.
(37)Случилось то, что выбрал сам конюх Мирон. (38)Его убила собственная жестокость.
(39)А может, неизбывная обида, тоска, неизвестное мне прошлое — их не увидишь, не поймёшь, не рассудишь...
(40)Никого-то он не любил, не щадил.
(41)Иззлобился, мотал свою душу, терзал свою кобылу, а может, раньше всего, себя терзал, вычернил.
(42)Ах, дядька Мирон! (43)Пожалел бы ты кого! (44)Может, в этом было твоё спасение!
(45)У каждого времени своя жестокость.
(46)А доброта — одна, на все времена. Zukra 07.11.2014
Предмет: Литература, автор: Айымгуль10