Розповідь про трембіта 10 15 речень ​

Ответ:

э мен сены Анастасия урай

Ответ:

Перший, із ким розмовляю, Василь Янюк із Богдана, Рахівський район. Йому зараз 68 років, трембітає уже 35-ий рік, навчився цього сам, грав в оркестрі народних гуцульських інструментів, нині найчастіше грає на фестах і якихось культурних оказіях у районі чи області.

- Як так, що на Синевир, який на Міжгірщині, скликати їдуть Рахівські трембітарі?

- Бо мало трембітарів у Карпатах лишилося, бачите, що з Міжгір’я тут троє хлопців, та й нас із Рахова - двоє. Традиція відходить: старі постаріли, вже не годні грати, ну, а молодь потроху вчиться — але дуже мало. Коли якийсь празник — то йдуть грати.

- Трембіта у мене бачите, розкладна (всередині має залізний штир, розкладається на три частини, — ред.), це з клубу, дома маю таку саму.

- Дорогий інструмент?

- 2500 гривень коштує, в Карпатах багато майстрів, що трембіти роблять — їх досить добре розбирають на сувеніри. Ну, та й молодь учиться — їм також треба. Вчаться гри у нас, старших музик.

- Що для цього треба, якими якостями мусиш володіти?

- На трембіті меш грати, якщо зацікавлений. То треба полюбити. А принцип такий, як у гри на трубі: дути. Але треба створювати мелодію.

- Скільки пісень знаєте?

- Дві: “Зачую Коломию” та “Верховино, світку ти наш”.

- Скажіть, а серед тутешніх вівчарів уже зовсім відмерла традиція ходити із трембітами на полонину?

- Ні, не зовсім, є ще старші люди, які ходять із вівцями з трембітами.

Объяснение:

допобаччееня