Жовте полумя кульбаб День був майже літьній. Трава веблискувала сьвіжою зелиню. Кульбабки, яких тут було рясно, здавалеся сонячнеми брисками росипанеми по смарагдовому оксамиту. Через довгі паузи подавала голос зузуля. Високо внебі літали ластівки наздоганяючі одна одну. У теплому повітрі прозорими хмарками мирихтіли міріади комашок. Мителики, мов росфарбовані клаптеки паперу, то злітали в повітря то пили никтар зквітів тріпочючі крильцями. Привела сюди маргариту ще менулого року ледь помітна стешка. Їй здавалося шчо ні хто, крім неї, уцілому сьвіті незнає цього місьця. Восини вона преходила слухати співучих дроздів мелувалася старими дубами шчо стояли купою не подалік. І лише висною дівченка помітела дві весокі чирешні. Коли вони за цьвіли, то стали зхожі на дві виличезьні рожеві повітряні кулі. З оберемком кульбабок маргарита пресіла біля кренички й премостила квіти так шчоб непадали у воду. Синіло увисокій траві мілке озерце. Звідки пробеваєця вода? Куди біжить? Узяла кульбабку за жовто-гарячу голівку потягла. Повільно вивільнилася довга ніжка зобиремка. Укладала голівку-до-голівки. Еластичні стебла корилеся її пальцям. Дівчена невідчувала ні простору нічасу…(тут зроблено помилки іх потрібно виправити даю максимум бало допоможіть)​