Предмет: История, автор: bblazkevic108

перша спроба встановити дипломатичні зв'язки з Західною Європою пжжжжжжжжжжж даю 500 балов срочно​

Ответы

Автор ответа: nihema2679
0



Дипломатичні традиції на українських землях фундувались з найдавніших часів. Кіммерія, кримська Таврика, Велика та Мала Скіфії, Сарматія, давньогрецькі колонії-поліси, Боспорське царство, германська Гетика були першими суспільними та державними утвореннями на території сучасної України, що відіграли помітну роль у міжнародному житті Стародавнього світу. Не будучи етнічно українськими, вони включали до свого складу та тримали в орбіті військово-політичного впливу території з праслов’янським населенням, що значною мірою вплинуло на процеси зародження, формування і розвитку державотворчих процесів у східних слов’ян, слугували єднальною ланкою між ними й спадком близькосхідної та античної цивілізацій.



В умовах політичної роздрібненості Русі на зміну загальнодержавній дипломатії приходить сюзеренно-васальна, суть якої полягає у врегулюванні стосунків між князями, а зовнішньо політичні пріоритети стають часом протилежними: для Переяславського та Чернігівського князівств головним було підтримання мирного співіснування з Великим Степом, у той час як Волинське та Галицьке князівства монополізували зносини з Польщею, Угорщиною і Священною Римською імперією. У дипломатичних зносинах звертаються до послуг послів; користаються домовленостями про союз; «хресними грамотами» – коли міжнародний договір затверджувався цілуванням хреста і мав радше моральний характер, ніж реальну гарантію виконання; вдавалися і до заручництва – що забезпечувало і необхідний перебіг переговорів, так і його виконання.

Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше – гетьман. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ, канцлера покладалися на військового, а пізніше генерального, писаря. Він вів листування, деколи радячись з ченцями, з різними монархами й вельможами, але завжди від імені всього запорізького війська. Писар приймав на зберігання усі універсали, укази, листи, ордери, цидули після ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював невеликий штат різного звання канцелярських службовців.

Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить наявність на Запоріжжі посади військового товмача. Це перекладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав, і не лише сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, греками, вірменами, молдованами, які проїжджали запорозькими землями або до яких треба було надсилати листи. Послів на Січі любили і приймали пишно, як і належить самостійній, впевненій у собі державі.

У 1594 р. Запорозька Січ, за підтримки папи Римського Климент VIII та німецький імператор Рудольф II, вперше за свою історію стає повноправним учасником міжнародної коаліції, уклавши договір зі «Священною лігою» про спільну боротьбу проти Османської імперії. Про те, що козакам у цій коаліції відводилася серйозна роль, свідчить приїзд восени 1593 р. на Січ папського посла хорватського священика Комуловича, який привіз із собою 12 тисяч золотих дукатів як задаток козакам за їхню участь у війні з турками.

Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик – ті, хто вписали кращі сторінки в історію української дипломатії.
Интересные вопросы
Предмет: Русский язык, автор: atyraukazakstan462
Задание прочитайте текст и выполните задани
1 Найдите в тексте основную мысль
2 Выпишите предложения с обособлеными предложениями раставляя знаки припенания 3 Выпишите предложения с производными предлогами

Жизнь была уже полна звуков. Над горными склонами Фракии гулко разносилось ржание коней, еще не знавших узды. Из зарослей выбегал черный ощетинившийся вепрь и, суетливо хрюкая, звал за собой кабаниху и дюжину полосатых поросят. Медведь под дуплом дуба ревел, отбиваясь лапой от гудящего роя пчел. Густо населенные зверьем, птицами и насекомыми леса клокотали от нестройного хора голосов. Человек жил тут же рядом, внушая к себе уважение и вызывая страх. Однако его голос почти не выделялся из разноголосицы природы, частью которой он себя считал. Но однажды — как рассказывает предание — на поляну вступил юноша. В руках его не было ни камня, ни палки, без которых тогда не осмеливался покинуть пещеру или землянку ни один человек. Кажется, юноша никого не боялся. Он расположился на камне и снял с плеча предмет, не знакомый обитателям леса. Его можно было принять за лук, со свистом выпускающий жалящие и пронизывающие насквозь стрелы. Но на луке была одна тетива, а здесь семь, и укреплены они так, что для стрелы нет упора. Юноша ударил пальцами по натянутым нитям своего странного лука и исторг звуки, каких никогда не слышал ни один зверь и ни один человек. Они напоминали что-то давно забытое или потерянное, что-то разлитое в самой природе, но еще никем не извлеченное. Словно бы пчелы вместо того, чтобы собирать сладость цветов, решили нанизывать все лучшее, что содержал мир звуков, и юноша услышал это и воспроизвел. И хотя это не напоминало знакомые голоса или шумы природы, но будило какой-то странный отзвук и властно тянуло к себе, заставляя презреть выработанные веками осторожность, страх и вражду. Уйдя с головой в божественные звуки, юноша не замечал ничего вокруг. Он выливал из себя все, что его переполнило, не заботясь о слушателях. А их с каждым мгновением прибывало все больше и больше. Царственно прошагал лев и лег, склонив огромную голову на скрещенные лапы. Рядом с ним замер пугливый олень, закинув ветвистые рога. Тут же пристроился заяц. Деревья привстали и, казалось, вот-вот шагнут навстречу певцу. Музыканта звали Орфей. Он не мог похвастаться знатностью своего рода. Другие герои считали своими отцами Зевса или Аполлона, матерью - Афродиту. Отцом Орфея был затерявшийся во фракийских дебрях горный поток Загр, а матерью — муза Каллиопа (Прекрасноголосая). Не совершал он подвигов, подобных тем, которые прославили Персея или Геракла. Но деяния его беспримерны, так же как беспримерна его слава.