Напишите краткий пересказ "Бежин луг" плизз очень надо

Ответ:

В один з теплих липневих днів оповідач полював за тетеревами в Чернском повіті Тульської губернії. Він настріляв «досить багато дичини» і повертався ввечері додому. Заблукавши в сутінках, оповідач спочатку йшов повз осичняків, потім опинився в незнайомій розораної лощині. Не намагаючись розібрати дороги, він пішов «зірок» і несподівано опинився перед «величезною рівниною», званої Бежин луг, яку огибала широка річка. Біля підніжжя пагорба чоловік помітив два багаття і людей.

Оповідач спустився до вогнищ – біля них розташувалися селянські діти із сусідніх сіл, що стерегли табун коней з двома великими собаками. Оповідач попросився до них переночувати, ліг біля багаття і, спостерігаючи за нічним природою, слухав розмови хлопців.

Всього хлопчиків було п’ять: Федя, Павлуша, Іллюша, Костя і Ваня. Оповідач описує зовнішність хлопчиків. Федя – «стрункий хлопчик, з красивими і тонкими рисами обличчя».

Павлуша – з чорними волоссям, сірими волоссям, рябим блідим обличчям і незграбним присадкуватим тілом. Іллюша – з горбоносим, витягнутим, підсліпуватим особою, яка «виражало якусь тупу, хворобливу дбайливість». Костя – хлопчик з задумливим і сумним поглядом, її очі, «здавалося, хотіли щось висловити, для чого мовою, <…> — не було слів». Наймолодший Ваня всю ніч спав під рогожаною.

Оповідач прикинувся сплячим і хлопчики біля багаття розговорилися. Іллюша розповів, як заночевав якось з хлопцями на паперовій фабриці, вони чули домовика. Вночі над ними хтось стукав і ходив, а після спустився до них по сходах, відчинив двері, але в дверях хлопці нікого не побачили. Тут у одного чана почала ворушитися форма, в іншого – гак з цвяха знявся і встав на місце. «Потім ніби хтось пішов до дверей, та раптом як закашляет, як заперхает». Хлопчики сильно злякалися.

Таку історію розповів Костя – про слобідському плотнике Гавриле. Як-то чоловік пішов в ліс по горіхи, заблукав і вирішив переночувати в лісі. Але тільки він задремает, як прокидається від того, що його ніби хтось кличе. Нарешті Гаврило побачив, що сидить на гілці русалку, яка кликала його до себе. Чоловік перехрестився – тут же русалка, яка до цього весело сміялася, плакала: «Не хреститися б тобі, – каже, – чоловіче, жити б тобі зі мною на радості до кінця днів; а плачу я, убиваюсь тому, що ти хрестився; та не я одна побиватися буду: убивайся ж і ти до кінця днів». Тут же і пропала. А Гаврило з тих пір невеселий став.

Вдалині почувся «протяжний, дзвінкий, майже стенящий звук». Хлопчики здригнулися, Ілля шепнув: «З нами хресна сила!».

Після того як хлопці заспокоїлися, Іллюша завів розмову про те, що трапилося нещодавно подію на прорваної греблі «нечистому глухому місці, де похований потопельник. Хлопчик розповів, що якось прикажчик відправив псаря Ніну, на пошту, але чоловік затримався і повертався вже вночі. Перебираючись через греблю, він помітив на могилі потопельника баранчика. Чоловік взяв тварину з собою, але поки віз, зауважив, що баранчик пильно дивиться йому в очі. Став він його десь за шерстю гладити, — каже: «Баранець, баранець!

» А баран раптом як оскалит зуби, та йому теж: «Баранець, баранець…».

Раптом «обидві собаки разом піднялися, із судомним гавкотом кинулися геть від вогню і зникли в темряві. Всі хлопчики перелякалися». Павлуша побіг за собаками, але незабаром прискакав на коні і сказав, що думав, що собаки відчули вовка, але там нічого немає.

Хлопчики продовжили бесіду. Ілля розповів, що в Варнавицах часто зустрічали покійного пана, який шукав розрив-траву, тому що на нього сильно тиснула могила. Костя здивувався – він думав, що небіжчиків можна тільки у батьківську суботу побачити. Іллюша відповів, що у батьківську суботу можна ще й дізнатися, хто скоро помре: треба сісти на церковну паперть і дивитися, хто пройде повз тебе. Так баба Уляна, сидячи на паперті, побачила що йде сама себе.

Хлопці принишкли. Над ними пролетів білий голубок. Хлопці згадують про нещодавно трапилося в Шаламова «предвиденьи небесному» – сонячному затемненні. Іллюша переказує повір’я про Тришке – лукавому людині, який з’явиться в затемнення і якого не можна буде ні зловити, ні у в’язницю посадити.

Раптово над річкою, двічі пролунав різання крик чаплі. Хлопчики заговорили про лісовику – Кості здалося, що він чув його крики. Ілля заперечив: лісовик не кричить, він німий – «тільки в долоні плескає так тріщить».

Павлуша підвівся і пішов до річки за водою. Іллюша в цей час розповів хлопцям, що коли людина черпає воду з річки, його може за руку схопити водяний і до себе потягнути. Хлопці згадали про Akuline-дурепі, яку «водяний зіпсував», а також про Васю, який, граючи на березі, випадково потонув. Повернувшись, Павлусь розповів, що коли він набирав воду, його наче з-під води Васіним голосом звали.

До ранку розмова хлопчиків поступово вщух, а оповідач задрімав. Чоловік прокинувся ще до світанку і, кивнувши прокинулась Павлуші, пішов уздовж задымившейся річки». «Я, на жаль, мушу додати, що в тому ж році Павла не стало. Він не потонув: він убився, впавши з коня. Шкода, славний був хлопець!»

Ответ:

Объяснение:

Рассказчик, страстный охотник, долго блуждает по вечернему лесу, пока не выходит к костру. Он видит деревенских мальчиков, которые пасут табун лошадей. Чтобы побороть смущение мальчишек, барин притворяется спящим. Заметив это, Павлуша, Федя, Костя, Ваня и Илюша возвращаются к прерванному разговору.\Илюша рассказывает друзьям, как однажды с другими ребятами ночевал на бумажной фабрике. Никто из них не сомневался, что в здании обитал домовой, который всю ночь напролет кашлял, стучал, гремел.

Следующим свою страшную историю рассказывает Костя. Он описывает встречу плотника Гаврилы с русалкой, которая манила его к себе. Спасло мужчину лишь то, что он вовремя осенил себя крестным знаменем. Русалка расплакалась, и посулила Гавриле вечные горести.

В разговор вновь вступает Илюша, который рассказывает о гиблом месте, где некогда был похоронен утопленник. Однажды ночью приказчик заметил там милого барашка. Он взял его на руки, и вдруг с ужасом увидел, как барашек оскалил зубы и заговорил человеческим голосом.

Мальчики еще долго рассказывают друг другу истории о домовых, русалках, леших, утопленниках. На рассвете рассказчик прощается с ними. Спустя время он узнает, что Павлуша, который ему так понравился, разбился насмерть, упав с лошади.