Предмет: Українська мова, автор: pepsik325

4718 відміняти числівник

Ответы

Автор ответа: darehontie

Відповідь:

Називний: чотири тисячі сімсот вісімнадцять

Родовий: чотирьох тисяч семисот вісімнадцяти (вісімнадцятьох)

Давальний: чотирьом тисячам семистам вісімнадцяти (вісімнадцятьом)

Знахідний: чотири тисячі сімсот вісімнадцять (вісімнадцятьох)

Орудний: чотирма тисячами семистами (сімомастами) вісімнадцятьма (вісімнадцятьома)

Місцевий: на/у чотирьох тисячах семистах вісімнадцяти (вісімнадцятьох)

Предыдущий вопрос

Следующий вопрос

Интересные вопросы

Предмет: Математика, автор: ekaterina180609

помогите,пожалуйста,нужно срочно

1 год назад

Предмет: Алгебра, автор: dashaagww

оцінить значення виразу виразу 3х + у, де 2 < x < 3 і 1 < y < 7

1 год назад

Предмет: Литература, автор: kotanovdenis7

Задание 2 Заполни таблицу "Портрет героя" Станционный смотритель А.С.Пушкин. Сделай письменный вывод: что изменилось и почему 1 встреча 2 встреча

1 год назад

Предмет: История, автор: Аноним

1)Хто такий президент? (декілька речень)
2) Що таке конституція?

7 лет назад

Предмет: Українська мова, автор: dania3838

Прочитайте текст. Уривком з якого твору він є? Виконайте його лінгвістичний міні-аналіз.

Жили ми такеньки з бідою та з журбою до осені. Тут і зчинилось...
Одного дня трусили в садку яблука в коші, а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то з-за тії гілки, то з-за тії. Трохи вже й притомилась бабуся, – сіла одпочити.
– От уже й літечко красне минулося! – промовила, – сонечко ще світить, та вже не гріє.
Сеє кажучи, роздивляється навкруги.
– Устино-голубко! Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? – питає мене.
Я гляну – аж справді коло тину купка діток.
– А що, дітки? – питає бабуся, – Чого прийшли, мої соколята?
Малі мовчать та тільки оком закидають у коші з яблуками.
– Ходіть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! – каже на їх
бабуся.
Дітвора так і сипнула в гад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара
обділя їх, а стара обділя... Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти. Коли се зненацька як гримне пані:
– А то що?
Перелякались діти. Которі в плач, а хто в ноги, — тільки залопотіло. І в мене серце заколотилось. Бабуся спокійненько одповіщає:
– Се, – каже, – я по яблучку діткам дала.
– Ти дала? Ти сміла? – заверещить пані(сама аж труситься). – Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!
– Я – злодійка!? – вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились.
– Більш красти не будеш! – кричить пані. – Я тебе давненько пристерігаю, – аж от коли піймалась... Панські яблука роздавати!
– Не крала я зроду-віку мого, пані, – одмовляе стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. – Пан ніколи не боронив, сам дітей обділяв. Бог для всіх родить. Подивіться, чи для вашої ж душі мало?
– Мовчи! – писнула пані, наскакуючи.

Хруснули віти. З-за зеленого листя визирає мій чоловік, та такий у його погляд страшний! Я тільки очима його благаю.
– Злодійка! Злодійка! – картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає.
– Не по правді мене обмовляєте! Я не злодійка, пані! Я вік ізвікувала чесно, пані!
– Ти ще зо мною заходиш?
Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!
Захиталась стара: я кинулась до неї; пані — до мене; мій чоловік — до
панії.
– Спасибі, моя дитино, – промовляє до мене бабуся, – Не турбуйся, не
гніви панії.
А пані вже вчепилась у мої коси... (Марко Вовчок)

7 лет назад