(1) По синіх водах небес плив місяць. (2) Наче обгорнутий блискучою фольгою, місяць розливав по нічному небу хвилі мʼякого проміння, тихо слав холодне світло донизу, й під тим широким і байдужим усміхом усе набрало якихось легких і наче нереальних обрисів. (3) Полегшали будинки, здавались не такими громіздкими; обличчя людей стали вродливіші й таємничіші. (4) Гілля дерев, опушене молоденьким листям, свіжо переблискувало й пахло так, як може пахнути тільки навесні. (5) Безмежні потоки блідого місячного світла затопили місто й зараз воно було тихе, замислене, вродливе. (6) Повітря пахло густим духом землі, й од вологої трави, й свіжого листя – специфічні запахи міста зараз, уночі, відступили перед запахами весни. (7) Ще ясніше й величніше світились бані Софії, і її споруда наче була символом єднання цього прекрасного світу, цієї весни з голубим безмежжям ночі, з поодинокими далекими зорями, що мерехтіли вгорі.

У переносному значенні вжито сполучення слів у тексті
А мʼякого проміння
Б молоденьким листям
В безмежні потоки
Г далекими зорями