Допоможіть! У мене аудіо контрольна, дайте текст «шлях до мрії» прошу!!!!

Ответ:

Варто мені а чи в лісі, чи на узліссі побачити одиноку велетен­ську сосну, одну з тих, що звуться корабельними, як перед очима враз постане та єдина на весь лісок сосна в Закревщині, неподалік від Десни на терені мого рідного села. Поруч з нею росла шолудива, покручена древесним паралічем сосонка. Ця сосонка таки ж сягнула половини материнського зросту, доп'яла вершечком до того місця, де рясніло сухе зламане та напівзламане суччя. Докарабкавшись до нього, мов по драбині, мій товариш Павлусь чіпко, по-котячому вибирався на вершину сосни.

- Ну, чо боїшся, чо боїшся? - заохочувально уїдав Павлусь. - По оцій малій вгору та вверх, а там хватайся за сучки, обхоплюй ногами велику сосну та й перебирай, мов на щаблях. Незчуєшся, коли й Київ побачиш...

Київ побачиш... Ні, тут вже не задумуйся. Як не ризиковано, а мусиш ризикувати. Бо без цього взагалі нікого й ніколи не по­бачиш.

Опісля довгих вагань зважуюсь. Почуваюся, немов уві сні, тремчу всім сухорлявим тільцем, тремтить і сосонка, як не озветься людським голосом: куди ж ото тебе несе, дурню, звалишся - і кіс­ток не збере мама.

Головне — не дивитися ні вниз, ні вгору. Головне - пильнува­ти сучків, якими сосна була обтикана зусібіч, та міцно обіймати ногами теплий сосновий стовбур.

Відігнавши геть сторонні думки та сумніви, перекинув ногу з со­сонки в сторону сосни, став на ледь помітний сучечок і незчувся, як приліпився до гарячого стовбура велета.

Сосна стояла рівно, твердо на землі. І враз подалася убік, якась сила повела її донизу, і я мимоволі вчепірився обіруч в гілляку, обняв її цупко й відчув під самим серцем оте неприємне скімління й порожняву, явище, що пізніше, у вік космонавтики, буде назва­но феноменом невагомості. Мало не втратив свідомості, бо здалося мені, що зламав вершину сосни й зараз фуркну з нею на землю, залишену так необачно.

Не відразу допетрав, що вершина сосни «ходить», розкачується в боки, вигинається, по-своєму танцює. Призвичаївся, оговтався й тільки тоді осміливсь озирнутись навколо. Ой лелечко, що я тіль­ки уздрів з тієї високості! Рідний хутір був просто під ногами, вулиці вузенькі, покручені, переплетені, люди, коні, уся інша жива істотність немов комашки повзали.

Сусідні села були на видноті. Серце скалатнулось радісно - золо­том сяйнули церковні бані. Так яскраво, так святково, що відразу додумалось - так могло бути лише в Києві. Приглянувся пильніше й зрозумів - не Київ це, а Моровськ, велике село за Десною.

Моровськ - це вже відкриття, але все ж то був не Київ. Київ десь там, у далині, на обрії, а чи, може, й за обрієм. Не моргаю­чи, дивився-вдивлявся за обрій, але якийсь час, окрім серпанко­вої димки, не помітив нічого. І вже тільки тоді, коли очі мало не вилізли з орбіт, засльозилися та защеміли безпричинно, я уздрів нерукотворне диво. На півдні безладно застигло громаддя білявого хмаровиння, що лежало нерівним зубчастим нагромадженням гір­ських узвишень та темних урвищ і проваль.

Обчепіривши обома руками вершину сосни, заклякнувши в жор­сткому сідлі, не помічаючи того, що дерево ходить туди-сюди, ви­гинається в усі боки, а я, глибоко тамуючи в серці всі сторонні переживання, з побожністю до баченого пильно розглядав далекий обрій, вникав у те громаддя, що непомітно прибирало нових конту­рів і форм, і був переконаний, що перед моїм зором відкривались усе нові й нові деталі того дива, яке я виплекав у своїй уяві, у яке я вірив так, як набожна людина вірить у речі, яких вона ніколи не бачила, яких абсолютно не розуміє.

Таким уперше відкрився моїм очам віковічний Київ, величний, прекрасний і незбагненний. (548 слів)(За Ю. Збанацьким)

Объяснение: