Предмет: Русский язык, автор: вася337

соченение телепередача по картине К.Юон конец зимы

Ответы

Автор ответа: mysunny1
0
На картине «Конец зимы. Полдень. Лигачево» художника К.Ф. Юона мы видим солнечный зимний день. Наверное, это конец февраля. На картине ощущается приближение весны, скорого тепла.

Мы видим деревянный дом и усадьбу на опушке леса. Дом показан с задней стороны. Здесь сложены дрова для растопки печи. Чуть поодаль видно еще одно жилье – наверное, это окраина деревни. Или это домики в лесничестве.

Земля еще покрыта снегом, но видно, что он уже мягкий и рыхлый. Он весь изрыт подтаявшими следами, канавками и бороздками.

День погожий, солнечный. Небо еще по-зимнему сизое, а не синее. На снег падают голубоватые тени от тоненьких белых березок. Эти тени уже по-весеннему четкие. Видно, что солнце набирает силу и скоро растопит зимние снега. Около дома на снегу гребутся пестрые куры под предводительством петуха. За заборчиком возятся дети. Видно, что они пытаются кататься на лыжах, пока стоит хорошая погода. Вечнозеленые ели, растущие немного дальше, оживляют картину.

На заднем плане пейзажа – лес. В нем смешаны серые, белые, голубоватые и темно-зеленые оттенки. Художник очень гармонично сочетает цвета природы на картине.

Снег на опушке леса еще кажется чистым. Но, наверное, и он уже подтаял. В атмосфере картины разлито бодрое настроение. Зимняя свежесть в ней сочетается с весенним оживлением, ожиданием скорого пробуждения природы.
Приложения:
Интересные вопросы
Предмет: Українська мова, автор: pomid0rchik
Допоможіть зробити переказ та план твору

Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою во­дою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушни­ком, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, вне­сене із комори, і починали пересівати.У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кисло­го молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.

Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, уку­туємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, наре­шті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли робо­ту, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний лис­ток поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули ло­пату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, ва­жать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здо­ром. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.
Предмет: Биология, автор: kizar4ik45